Навіщо перейменовують вулиці

«Гортаю» сторинки Одеського портала з новими-старими назвами вулиць, заходжу в «додаткові відомості» про багатьох з них, читаю історичну довідку та з сумом бачу, що багато перейменувань за останні сто років зроблені поспіхом, непродумано, на догоду миттєвим політичним інтересам.

Якщо міркувати спокійно, то назви вулиць є не що інше, як своєрідні історичні пам'ятники, що зафіксували за собою життя міста, його людей, побут та традиції, і для перейменування їх, як і для знесення пам'ятніков, потрібні вагомі обставини.

На кожному етапі життя кожного міста відбувалися ті чи інші події, з'являлися видатні особи, які залишили свій слід у місцевій історії. Це могла бути людина «розміру» Дюка (Рішельєвська вулица) або звичайний домовласник. Справедливо ствердження, що давати назву вулиці слід один раз, перейменовувати — в особливому випадку. Так говорить голос розума, голос людей, які шанують свою історію.

Останні сто років перейменування відбувається спонтанно, підкоряючись голосу «вищої інстанції», що керується політичними інтересами.

Після Великої Жовтневої Соціалістичної революції у нашій великій країні почалося масове перейменування вулиць, міст та сіл, областей відповідно до комуністичної та партійної ідеології. Назви топонімів змінювалися так, щоб прославляти ідею революції, комунізму, вождів та соратників. Масово встановлюються пам'ятники Леніну, Карлу Марксу...
Навіщо це робилося? Більшість населення була неписьменною, засоби масової комунікації практично були відсутні.

Існувала цільова установка правлячої партії: донести до людей ідеї Революції, познайомити з новим урядом. Засіб вирішення цього питання був лише один: нові пам'ятники та нові назви. Тому по всій колишній Російській імперії почали з'являтися вулиці та площі імені Леніна, Сталіна, Свердлова, Кірова, Фрунзе, Маркса, Енгельса..., встановлювали пам'ятники ім. Не уникла такої долі й Одеса.

Усі перейменування здійснювалися вольовим рішенням влади «йдучи назустріч побажанням трудящих та широкому загалу».

Не минуло й ста років після Жовтневої революції, як маятник історії та перейменувань хитнувся в інший бік: після розпаду Радянського Союзу керівництво нашого міста, як усієї країни, втім почало позбавлятися комуністичних та ідеологічних пам'яток і назв минулої епохи.

На початку 90-х в Одесі відбулося масове перейменування вулиць – повернулися до історичних назв: Рішельєвська вулиця, Канатна вулиця, Воронцовський провулок… Часто в цьому випадку рубали з плеча – повернути, так усім.
Що сталося доброго через те, що Високий провулок повернув свою історичну назву? А призвіще підпільника, борця з фашистами Лопатто зникло з карти міста...

Найчисленніші зміни в Одесі та в Україні загалом відбулися в результаті ухвалення закону «Про засудження комуністичного та національно-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» у 2015 році, після чого були перейменовані практично всі вулиці, площі та населені пункти, які мали російські назви, та залишилися не перейменованими. Далеко ходити не треба - на Одещині: Чорноморськ (раніше - Іллічівськ), Подільськ (Котовськ), Вікна (Червоні вікна), Знам'янка (Червонознам'янка), ... (Жовтень) ...

Питання часу — звичка у побуті називати вулиці так чи інакше. Мине кілька років, виростуть сьогоднішні діти, і нова назва закріпиться. Так непомітно у потрібний бік коригується ідеологія суспільства. Ось і є те, навіщо здійснюється перейменування вулиць.

Якщо сьогодні від перейменування вулиць ми піти не в змозі, то рішення про перейменування вулиці має ухвалюватися не більшістю зацікавлених владних та «привладних» осіб, а в результаті відкритих обговорень.

При цьому необхідно знайти такі варіанти нових назв, щоб при зміні влади, зміні її поглядів на існуючий стан речей (ставлення до минулого і сьогодення) приносило б найменшу економічну шкоду місту (1), не вносило б плутанину в топоніміку (2) і не давало б приводу протистояння різних груп населення (3). А що виходить? Ось кілька прикладів.

(1) Є в Одесі вулиця Лазарєва, названа на честь учасника Січневого повстання Петра Лазарєва, — хоп! - Тепер вона - на честь адмірала Лазарєва. Але ж знову зрада. З 2024 — Михайла Болтенка.

(2) Кому заважало, що одна з вулиць міста в районі парку ім.Т.Г.Шевченка має ім'я підпільника Миколи Гефта? Ні, терміново перейменували на Чорноморську, а ім'я Гефта надали вулиці імені Петренка, щоб прибрати з карти міста ім'я робітника-революціонера, який загинув від рук денікінців. І спробуй тепер зрозуміти, на якій вулиці зараз знаходиться музей Паустовського?
Згадується історія з перейменуванням площі Незалежності на площу Бориса Дерев'янка, коли водночас площі Бориса Дерев'янка надали назву майдану Незалежності. Одесити досі не завжди розуміють, про яку площу йдеться. А приїжджі?

(3) Було кілька спроб перейменувати одну з вулиць у центрі міста (провулок Грибоєдова) на провулок імені Шухевича. Утряслося — повернули колишню назву — Покровський провулок. Але ось у 2016 невгамовний Михайло Саакашвілі зі своєю командою знайшли можливість протягнути таке перейменування: вулиця Ярослава Галана змінила свою назву на Шухевича. І це у місті, де майже в кожній родині були загиблі від рук фашистів, що воювали проти них.

Якщо ми прагнемо до Європи (чи вже в Європі?), то чому б нам не взяти приклад із європейських країн? У тій же Німеччині, наприклад, всі рішення про перейменування набувають чинності не в момент прийняття, а через кілька років, коли до них повертаються і ще раз об'єктивно аналізують правильність цього рішення.

У нашому місті: 19.05.2016 Одеська обласна державна адміністрація під керівництвом Михайла Саакашвілі ухвалила рішення № 298/А-2016 «Про перейменування об'єктів топоніміки в населених пунктах Одеської області», що викликало шквал протестів від одеситів. Було погоджено дати обговорень з цього питання, але народні слухання так і не відбулися. 26 липня 2024 року було підписано Розпорядження голови обласної державної адміністрації про масову зміну об'єктів топонімії.

Поступово хвиля обурень схлинула, старі таблички з назвами вулиць були замінені на нові та «повзуче перейменування» здобуло перемогу. Причому було перейменовано, наприклад, вулицю Гайдара, хоча в Законі пояснюється: «назви, пов'язані з іменами людей, які відзначилися участю в подіях, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України не підлягають перейменуванню» — Аркадій Гайдар загинув у 1941 року в боях із фашистами.

А що можна сказати про перейменування вулиці Шестакова на вулицю Шептицького? Збереження пам'яті про загиблого командира 69-го авіаполку, який 1941 року захищав Одесу (пам'ятник героям-льотчикам), не подобається новій владі? А Закон... Що Закон? «Закон, що дишло — як повернув, так і вийшло...».

Так, через розпад Радянського Союзу виникла течія позбавлятися назв вулиць іменами людей, які не мають відношення до нашого міста, нашої країни. Тому, потираючи руки, можна позбутися багатьох ненависних комусь імен.

Я розумію прагнення увічнити імена гідних представників нашого народу. Їхніми іменами можна назвати вулицю в новому мікрорайоні або змінити неблагозвучну назву старої. Але робити це слід з огляду на зовнішні обставини, закони та думку одеситів.

І що ж тепер? Потрібно жити з тим, що є. І прийняти як даність, що в Одесі з'явилися вулиці незрозуміло (або вельми зрозуміло) для чого названі іменами маловідомих або зовсім невідомих широкої суспільністі людей. Маятник історії хитається, спіральний розвиток гарантує перехід на більш високий рівень, а там... там будемо дивитися )))